Problem loading page

Мого прадіда звали Олександр. Він загинув у другу світову війну. Як мав загинути кожен, кого б випустили на передову без зброї — тоді так ув'язнених відправляли на війну. Але його заарешутвали за страшний злочин — він підібрав на полі колоски, під час голодомору, він свідомо "вкрав" їх у сталіна, щоб нагодувати своїх дітей. На щастя мій дідусь вижив, і дякуючи йому згодом народився мій батько, а потім і я отримав шанс на життя.

Мою прабабцю звали Мотрею. В неї була дочка, яку назвали Катериною. Але вона померла. Померла через те, що небуло що їсти. Прабабця моя вижила і вже після того народила мою бабцю, яку так само назвали Катериною, на честь її старшої сестри. Бабця народила мою матір, що так само в майбутньому дало життя й мені.

І про них мені не Ющенко розповів, хоча я дуже йому вдячний, бо він багато зробив заради пам'яті загиблих. Я можу пробачити багато що, я завжди намагаюсь зрозуміти людей, розібратись де вони помиляються, або розібратися, чи не помиляюсь я. Але я ніколи не пробачу тих, хто каже, що голодомору не було, хто каже, що це все політиканські ігри помаранчевих. вони кажуть, що політика, але самі захопившись політикою, вірять кремлівським фашистам, нащадкам тих, хто винен у загибелі мільйонів людей, перетворюються на нелюдей. І саме тому, що я народився, бо вижили мої діди і бабусі.