Problem loading page

А шоколад й справді покращує настрій і не обов'язково його самому вживати..

Тільки зараз помітив, який з мого вікна в офісі видно чудовий захід сонця..
..ехх, життя налагоджується!

З малку Мишко мріяв стати льотчиком. Літати під хмари, бути швидше за вітер - нічого кращого й не вигадаєш. Коли він згадував про свою мрію, сусідський хлопчик Максим завжди відповідав: "Ну і що? В чому кайф? Сидиш трусишся, щоб нічого не відпало. А якщо ще й пасажири є, тоді краще одразу стрибати і без парашуту, повір мені, мій батько в місті працює водієм маршрутки. Це хіба що пасажиром летіти",-тут Максим замислився і подивився в небо, а потім рішуче додав - "І то, тільки нашару! Я тобі кажу, банкір - оце справді проффесія".
П'ятниця в школі видалася просто жахливою, дві контрольні, до яких звісно Мишко не підготувався і написав погано. Знову батьки будуть лаяти. Він вирішив не казати їм, зачекати до понеділка. Сьогодні в татка був гарний настрій і він змайстрував йому повітряного змія. Закінчивши всі домашні справи, Мишко одразу побіг на поле пускати його.
Але вітру, як на зло, не було і змій аж ніяк не хотів злітати, як би швидко не біг Мишко. Він навіть добіг до лісосмуги та втомившись сів перепочити. Аж раптом помітив за лісосмугою щось дивне. Хутко підвівшись на ноги, він побіг подивитись ближче і коли вибіг з лісосмуги, то побачив літак. За лісосмугою стояв АН-2 - звичайний "кукурузник", але то був перший літак, якого Мишко бачив не по телевізору, а насправді. До того ж він був так поруч. Зробити кілька кроків і можна було б навіть доторкнутися, але він не міг зробити й кроку, від такого раптового щастя в Мишка навіть перехопило подих. Він в мить забув про все на світі, його вже не турбували завалені контрольні, ні лайки батьків. Ніколи раніше над їхнім селом не літали літаки, щоб їх можна було роздивитися, тільки високо в небі, але все, що можна було побачити, це хвіст який вони лишали за собою. Та все ж він розумів, що не зможе зараз полетіти в ньому, що взагалі може не скоро ще побачить літак так близько, але всеодно він був щасливий.
Щасливий, бо був поруч зі своєю мрією.

Нічним проспектом їхала остання маршрутка, вже було за чверть на дванадцяту, але на диво вільних місць було лише кілька. На останньому сидінні біля вікна сидів хлопець, він дивися на будівлі, повз які проїжджала маршрутка, на пусті зупинки, на дерева, які час від часу виникали вздовж проспекту. Він думав про щось своє і щасливо посміхався...
Чого? А хто зна... дурний може :)

..іноді так мало треба для щастя :)

В мене почався запій.. останній час не можу без ранішньої Коли^(c)(r)(tm). Крім того не можу вчасно прокинутись. А ще голюся раз на тиждень..
І мене бентежить лише те, що мені абсолютно байдуже :)

ps: 2життя: ти прекрасне..